Раніше я думала, що 30 років - це рубіж життя. До цього часу вона повинна бути "повною чашею". А у мене нічого немає, нічого я не домоглася. Від таких думок зовсім не було сил, енергія закінчилися, виникло відчуття внутрішньої втоми. Дивишся, і стає не зрозуміло, чим займалася всі ці роки. "Все, життя закінчене!" - думала я. Ось так мене на мене вплинула криза 30 років.
Трохи пізніше на терапевтичній групі я дізналася, що це одна з проблем кризи 30 років, і що з нею стикаються багато жінок. У 30 років уже чимало зроблено, є певні успіхи і напрацювання, але немає впевненості, що все зроблено правильно і обраний потрібний курс. І тут виникає питання: "Як знайти нові орієнтири, які будуть служити дороговказною зіркою далі на життєвому шляху?"
Просто треба зважити і оцінити свої досягнення до цього періоду. Адже деколи те, що здається незначною суєтою, в очах інших виглядає як серйозне досягнення. Тому важливо відволіктися від самокопання і розпитати про свої успіхи близьких друзів. Можливо, вони швидше зможуть розповісти про вершинах, які Вам вдалося підкорити, а Ви їх і не помітили.
Так само було і зі мною: подумаєш, у мене двоє дітей, чоловік, я закінчила аспірантуру, веду групи, і у мене своя, нехай і невелика, терапевтична практика. Це ж нічого не варто. Це ж зовсім маленькі, нічого не варті досягнення. А виявилося, що інші люди це сприймають як успіх, як подвиг, і навіть заздрять. Я була здивована, і переосмислила своє ставлення до того, чого досягла до своїх 30. Тепер я пишаюся собою і точно знаю, до чого прагну.
Раджу і Вам не поспішати, а зважити всі свої успіхи, які не порівнюючи себе з іншими. І життя піде по новому, більш повного і насиченому шляху!